Рак статевого члена — це рідкісна патологія. Серед злоякісних пухлин статевого члена, найчастіше (у 94%) трапляється плоскоклітинний рак, який локалізується на голівці або крайній плоті. Інші форми пухлин трапляються рідко (6% усіх випадків). Якщо говорити про локалізацію, то рак головки члена реєструється в 48% випадків, у 21% уражається крайня плоть. Ще рідше трапляється онкологія тіла органу. За умови проведення своєчасної діагностики терапія захворювання дає гарні результати.
- Наявна тривалий час папіломавірусна інфекція. Можливість зараження папіломавірусом при статевому контакті — 63-67%; крім того, вона пропорційна кількості статевих партнерів. Під час досліджень вірус виявляється у 50% чоловіків, але переважно він регресує самостійно, без спеціального лікування. Основна частина папіломавірусних інфекцій — доброякісні. Але наявна тривалий час форма, викликана онкогенними типами ВПЛ (16 і 18), призводить до раку онкогенітальной області. Онкогенні типи вірусу виявляють у 50% випадків раку статевого члена, а в разі базаловидного типу новоутворення показник дорівнює 90%.
- Високий ризик при захворюваннях: еритроплазія Кейра, інтраепітеліальна неоплазія, хвороба Боуена.
- Паління. Тютюновий дим містить токсичні і канцерогенні речовини, які впливають на ДНК. Цей вплив найбільш небезпечний при інфікуванні чоловіка вірусом папіломи.
- Запальні процеси головки члена або крайньої плоті.
- Утворення великої кількості смегми (мастила). При недостатньому гігієнічному догляді в жирових виділеннях скупчуються бактерії, що викликають постійне запалення.
- СНІД. Значно підвищує ризик раку, що пояснюється зниженням імунітету.
- Фімоз. У 25% хворих ця патологія призводить до раку. Виконане в дитинстві обрізання крайньої плоті на 70% знижує ризик розвитку захворювання.
Зазвичай пухлини цього органу розташовані поверхнево, тому доступні для огляду. Проте на початку захворювання прояви можуть бути відсутні або майже непомітні. Наприклад, при фімозі, коли процес локалізується під крайньою плоттю, або якщо пухлина з'являється в області борозенки.
Найчастіше первинну пухлину виявляють на крайній плоті (з боку її внутрішньої поверхні) і голівці, в останню чергу на тілі органу. Розмір первинного вогнища коливається від 2 до 4,5 см. Зазвичай патологічна ділянка має змінений колір і вид, ерозії, вузли або бляшки. Згодом пухлина збільшується і стає щільною, може розвинутися фімоз з патологічними рясними виділеннями. Осередок поступово проростає в кавернозні тіла. При відсутності своєчасного лікування, злоякісна пухлина інфікується з розвитком флегмони, уретральних свищів і кровотечі, з'являється ризик сепсису. Біль — не характерна для цього захворювання ознака.
Надмірно збільшені пахові лімфовузли можуть бути пов’язані з метастазуванням або розвитком інфекційного лімфаденіту. Для раку статевого члена характерним є двобічне ураження лімфатичних вузлів. При метастазуванні вражаються спочатку пахові лімфовузли, пізніше на КТ виявляються збільшені тазові лімфовузли. Ще пізніше — віддалені метастази, але це буває вкрай рідко.
Лімфовузли зливаються один з одним в конгломерати, які проростають в шкіру і формують свищі. Порушений відтік лімфи викликає набряк нижніх кінцівок. При набрякові визначається значний лімфостаз і болючі збільшені лімфовузли. У разі пізнього виявлення пухлини виявляють зниження маси тіла, слабкість, підвищену стомлюваність.
Отож будь-яке підозріле новоутворення на члені (біла пляма або інша зміна кольору, бородавка, потовщення, виразка) має насторожити і стати приводом для візиту до лікаря.
Велику частину пухлин цього органу виявляють на ранній стадії під час зовнішнього огляду. Надалі пацієнтові пропонують обстеження.
- аналізи крові;
- імунохімічне дослідження маркерів пухлини.
Також проводять цитологічне дослідження матеріалу. Біопсія новоутворення і лімфовузлів виконується голкою, що дає змогу визначити тип раку і ступінь анаплазії.
У результаті обстеження визначають стадія 0-IV, на підставі якої лікарі розробляють варіант лікування. Однак багато пацієнтів затягують візит до онколога, що призводить до пізньої діагностики. Від моменту перших скарг до часу звернення до лікаря проходить в середньому 5 місяців. Раннє виявлення патології дає змогу отримати ефективну терапію.
Складаючи план дій, лікарі враховують тип новоутворення, стадію процесу, вік, оцінюють загальний стан хворого. З огляду на це можуть застосовуватися такі терапевтичні методики як: хірургія, хіміотерапія і променеве лікування.
Оперативне втручання в цьому разі буває органозберігаючим або радикальним. При невеликих непроростаючих ураженнях застосовують органозберігаючу методику з видаленням вогнища. З цією метою проводять мікрохірургічні операції: лазерну або кріодеструкцію, циркумцизіо або висічення шкіри пеніса, заміщаючи її тканиною мошонки.
Завдяки ад'ювантній (допоміжній) терапії із застосуванням хіміо- (зокрема місцевого) і променевого лікування є можливість уникнути радикальних операцій. Лише в деяких випадках показана пенектомія або часткова ампутація (головки або частини її). Показанням слугує рецидив раку великих розмірів. При тотальній пенектомії накладають уретростому (формування нової уретри для функції сечовипускання). Надалі виконують реконструктивну операцію — фаллопластику. Видалення пахових вузлів — найбільш ефективне лікування метастазів. Хіміотерапія рекомендована при залученні до процесу більше одного пахового і тазового лімфовузлів.
Прогноз при злоякісних пухлинах цього органу вважається сприятливим. Для ефективного лікування і повного виліковування важлива рання консультація онколога. Чим швидше пацієнт потрапить на прийом до лікаря, тим більше буде можливостей досягти позитивного результату. Після проведеного лікування рекомендовано проходити огляд 3-4 рази на рік, щоб вчасно виявити місцеві рецидиви.
Заходи профілактики цього захворювання не складні і цілком здійсненні. З огляду на те, що рак члена в 50% виникає через вірус папіломи людини, який передається під час статевого контакту, ефективними заходами профілактики зараження будуть:
- використання засобів захисту при статевому акті;
- уникнення випадкових і множинних статевих зв'язків.
Гігієнічні процедури зменшують ризик запалення і додаткової вторинної інфекції. Профілактикою зараження вірусом є вакцинація, яка проводиться хлопчикам, що ще не почали статеве життя.
55 переглядів
